1. Словник української мови у 20 томах

колотник

КОЛО́ТНИК, а, ч., діал.

1. Сварлива людина; забіяка.

У жодному випадку не починайте кричати у відповідь – колотник тільки цього і чекає, адже для таких людей сварка – кращий спосіб розважитися і привести себе в тонус (із журн.).

2. Підбурювач, заколотник.

Збагнув [Ярослав], що народ, зібраний у городі докупи, набагато страшніший правителеві, аніж розсіяні по всій землі поодинокі ратаї, пастухи, ловчі, бортники й просто волоцюги та колотники (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. колотник — коло́тник іменник чоловічого роду, істота діал. Орфографічний словник української мови
  2. колотник — -а, ч. діал. 1》 Сварлива людина; забіяка. 2》 Той, хто колотить (у 3 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. колотник — I. БАЛАМУ́Т розм. (той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на заворушення, виступи і т. ін.), БАЛАМУ́ТА розм. рідше, КАЛАМУ́ТНИК розм. рідше, ЗАКОЛО́ТНИК розм. рідше, КОЛО́ТНИК діал. А воєвода вже кричить: — Це ж баламут! Чому він вчить!... Словник синонімів української мови
  4. колотник — Коло́тник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. колотник — КОЛО́ТНИК, а, ч., діал. 1. Сварлива людина; забіяка. 2. Той, хто колотить (у 3 знач.). Словник української мови в 11 томах
  6. колотник — Коло́тник, -ка м. Забіяка, сварливый. Словник української мови Грінченка