колотнеча
КОЛОТНЕ́ЧА, і, ж.
1. Безладний рух, гомін людей; сум'яття.
Бував він на своєму віку не раз на ярмарках, бачив колотнечу, а подібного нічого не зустрічав (Ю. Збанацький);
Десь на протилежнім кінці села знялась раптом страшенна колотнеча, запахкали постріли, дико завалувала собачня (О. Гончар);
В кузові зчинилася колотнеча. Люди кричали, лаялися, потім почали гупати кулаками об вицвілий верх кабіни (М. Руденко);
// Масовий стихійний вияв незадоволення своїм становищем; заворушення.
Піднялася знову буча та колотнеча... Не в одних Пісках (Панас Мирний);
Не спинити .. тої колотнечі, як не спинити хуртовини, не спинити зливи, що затоплює землю, клекоче бурчаками, руйнує греблі й все, що на дорозі... (М. Коцюбинський);
Через ті колотнечі та війни руські городи руйнувалися, людність біднішала (А. Кащенко).
2. Сварка, суперечка.
Колотнеча в Кайдашевій хаті не переставала (І. Нечуй-Левицький);
– Зараз же мені, Прохоре, помирися з Вірою, і щоб у моїй хаті більше колотнечі не було, а були мир та спокій (А. Шиян);
Бурмака не виказував ні страху, ні пошани навіть до цього княжого боярина, йому однаково, на кого роззявляти свого ротяку, він міг зчинити колотнечу поміж найближчими Ярославовими людьми (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)