коляда
КОЛЯДА́, и́, ж. Старовинний обряд славлення різдвяних свят піснями (колядками).
Цілий вечір по вулицях їздили оркестри всякої музики, витинали дуже веселі марші.. От який тут святий вечір і коляда (Л. Укр., V, 1956, 385);
Василько чекав коляди, бо вона мала дати заробіток (Турч., Зорі.., 1950, І58);
// Те саме, що коля́дка 1.
Приходь коляду доколядувати! (Коб., II, 1956, 89);
Все він знав.. Знав, що піп читає в церкві, Геть усі умів коляди (Шер., Дорога.., 1957, 43);
// Винагорода за колядування.
Он і пан іде, коляду несе: коробку вівса, наверх ковбаса (Сл. Гр.);
— От тобі й на! Поїли свині нашу коляду! — промовив сам до себе погонич (Н.-Лев., III, 1956, 28).
Словник української мови (СУМ-11)