коляда
КОЛЯДА́, и́, ж.
1. (з великої літери). Народне свято сонячного циклу; після прийняття християнства – обряд славлення Різдвяних свят піснями (колядками).
Цілий вечір по вулицях їздили оркестри всякої музики, витинали дуже веселі марші .. От який тут Святий вечір і Коляда (Леся Українка);
Василько чекав Коляди, бо вона мала дати заробіток (А. Турчинська);
– От мороз, Мусію Степановичу, аж пече! Колядникам не повезло сей год... Правда, Совєцька васть [Радянська влада] Коляди не признає!.. (Г. Косинка).
2. Те саме, що коля́дка 1.
– Приходь коляду доколядувати! (О. Кобилянська);
Тиша минула. Загулялося, і полилася пісня, коляда (У. Самчук);
На столі кутя. А я – семилітнє дитя – Біжу ранесенько від хати до хати Колядувати. Під одною хатою коляду Довго й поважно веду (Д. Павличко).
3. Винагорода за колядування.
Он і пан іде, коляду несе: коробку вівса, наверх ковбаса (з народної пісні);
– От тобі й на! Поїли свині нашу коляду! – промовив сам до себе погонич (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)