коминок
КОМИНО́К, нка́, ч.
1. Зменш. до ко́мин 1.
Після вечері.. постелила мати на полу, а під коминком — Давидові (Головко, II, 1957, 23);
Спить Лиска. Ніч. А вранці схопилась — та шмиг! — в коминок (Нех., Казки.., 1958, 67).
2. Кімнатна піч із широким отвором для палива та прямим димоходом.
І внесло хлоп’я моторне Хмизу та скіпок; От взяли ми й затопили Теплий коминок (Щог., Поезії, 1958, 371);
В коминку тріщить і гуде веселий огонь (Фр., VI, 1951, 363).
Словник української мови (СУМ-11)