контур
КО́НТУР, а, ч.
1. Лінія, що окреслює форму предмета; обрис.
М’які, делікатні контури її обличчя вирівнялись, стали ще лагіднішими (Коцюб., І, 1955, 48);
На горі за ставком завмерли химерні контури верхів дерева, мов на горельєфі група сонних людей (Вас., І, 1959, 270);
В ранковій імлі бовваніли суворі контури вкритих тайгою гір (Донч., III, 1956, 81);
// Графічне окреслення предмета.
Полотна Самокиша виконані в улюбленій ним.. манері, з чітким обрисуванням контурів (Мист., 5, 1957, 7).
2. спец. Замкнений ланцюг провідників.
Основним елементом радіотехнічних пристроїв є коливальний контур (Курс фізики, III, 1956, 224);
Контур замкненого провідника.
Словник української мови (СУМ-11)