контур
КО́НТУР, у, ч.
1. Лінія, що окреслює форму кого-, чого-небудь; обрис (див. о́брис 1).
М'які, делікатні контури її обличчя вирівнялись, стали ще лагіднішими (М. Коцюбинський);
В ранковій імлі бовваніли суворі контури вкритих тайгою гір (О. Донченко);
Зображення на екрані майже зовсім розпливлося. Потім знову з'явилися контури дерев, стовбурів (В. Владко);
В глибинi хуртовинного валу затемнiли контури кам'яниць (Р. Андріяшик);
// Графічне окреслення предмета.
Профіль нашкіцував [намалював] професор Академії мистецтв, і по тому контурові Андрій вишивав нитками з розпущеної скарпетки [шкарпетки] (І. Багряний).
2. тільки мн., перен. Загальний вигляд, зміст і т. ін. чого-небудь, що постає в уяві, в планах тощо; обриси (див. о́брис 2).
Коли ті образи, все більше й більше викристалізовуючись, не давали вже Олесеві навіть спати, він брав папір і накреслював перші контури майбутнього твору, складав його план (О. Донченко).
3. ел. Замкнений ланцюг провідників.
У кількох контурах зі струмом, як, наприклад, у випадку трансформатора, струм у кожному з кіл впливає на потік магнітного поля через інші контури (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)