конячина
КОНЯЧИ́НА, и, ж., розм. Малий або худий, слабосилий кінь.
— Пірнув і я з конячиною та з візком в ту гущавину (Н.-Лев., І, 1956, 58);
Конячина дідова, постоявши в задумі кілька хвилин, з власної ініціативи нап’ялась і рушила (Вас., Вибр., 1954, 240);
Худа конячина тягла важкий віз (Бойч., Молодість, 1949, 197).
Словник української мови (СУМ-11)