конячина
КОНЯЧИ́НА, и, ж., розм.
Малий або худий, слабосилий кінь.
Поволі наближається віз, запряжений ребристою конячиною (В. Барка);
– Їде вуйко конячиною по шляху. А вона старенька, не тягне (О. Бердник);
В одній руці з батогом, в другій – зі скрипкою, в жовтій сорочці і зеленому капелюсі, на .. возі.., запряженому сухореброю конячиною, замерехтів і сам Йона (М. Вінграновський);
// Те саме, що кінь 1.
– Пірнув і я з конячиною та з візком в ту гущавину (І. Нечуй-Левицький);
Конячина дідова, постоявши в задумі кілька хвилин, з власної ініціативи нап'ялась і рушила (С. Васильченко);
Малини пахнуть тепло й густо. На березі віз в одну конячину (В. Винниченко);
– Ех, коли б це худоби більше, – задумався Свирид Яковлевич. – Щоб кожен бідняк по конячині мав (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)