конячина
КОНЯЧИ́НА, и, ж., розм.
Малий або худий, слабосилий кінь.
Поволі наближається віз, запряжений ребристою конячиною (В. Барка);
– Їде вуйко конячиною по шляху. А вона старенька, не тягне (О. Бердник);
В одній руці з батогом, в другій – зі скрипкою, в жовтій сорочці і зеленому капелюсі, на .. возі.., запряженому сухореброю конячиною, замерехтів і сам Йона (М. Вінграновський);
// Те саме, що кінь 1.
– Пірнув і я з конячиною та з візком в ту гущавину (І. Нечуй-Левицький);
Конячина дідова, постоявши в задумі кілька хвилин, з власної ініціативи нап'ялась і рушила (С. Васильченко);
Малини пахнуть тепло й густо. На березі віз в одну конячину (В. Винниченко);
– Ех, коли б це худоби більше, – задумався Свирид Яковлевич. – Щоб кожен бідняк по конячині мав (М. Стельмах).
Значення в інших словниках
- конячина — конячи́на іменник жіночого роду, істота про коня розм. Орфографічний словник української мови
- конячина — див. кінь Словник синонімів Вусика
- конячина — -и, ж., розм. Малий або худий, слабосилий кінь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- конячина — КІНЬ (велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів), КОНЯ́КА розм., КОМО́НЬ заст.; КОНИ́СЬКО розм. (заморений, слабосилий); ШКА́ПА, ШКАПИ́НА розм., КОНИ́НА розм., КОНЯЧИ́НА розм., ПАТИ́КА зневажл., ШКІ́НЬКА діал. Словник синонімів української мови
- конячина — КОНЯЧИ́НА, и, ж., розм. Малий або худий, слабосилий кінь. — Пірнув і я з конячиною та з візком в ту гущавину (Н.-Лев., І, 1956, 58); Конячина дідова, постоявши в задумі кілька хвилин, з власної ініціативи нап’ялась і рушила (Вас., Вибр. Словник української мови в 11 томах
- конячина — Конячина, -ни ж. Дрянная лошаденка. Найняв я конячину та потягся аж на довгопільський ярмарок. Левиц. І. Словник української мови Грінченка