коренастий
КОРЕНА́СТИЙ, а, е.
1. Який має міцне, велике, розгалужене коріння.
В огородь загородив козак аж сім високих, старих коренастих дубів (Вовчок, І, 1955, 380);
У відчинене вікно.. простягла гнучку галузку коренаста, вишня (Дмит., Наречена, 1959, 232);
*Образно. Все кругом мовчало, терпіло, слухало й робило на коренастий рід панів Польських (Мирний, II, 1954, 109).
2. Який має невисокий зріст, але міцну будову; кремезний (у 1 знач.).
Була се приземкувата, коренаста.. постать (Фр., VII, 1951, 51);
Дід був коренастий, розкарячкуватий, короткошиїй і довгорукий (Збан., Єдина, 1959, 164);
Стояла підвода, запряжена парою гнідих коней, низькорослих і коренастих (Коз., Зол. грамота, 1939, 83).
Словник української мови (СУМ-11)