коренастий
КОРЕНА́СТИЙ, а, е.
1. Який має міцне, велике, розгалужене коріння (у 1 знач.).
В огородь [огорожу] загородив козак аж сім високих, старих коренастих дубів (Марко Вовчок);
У відчинене вікно .. простягла гнучку галузку коренаста вишня (Л. Дмитерко);
Ліс здавався їй, отроковиці, що виросла в степу, похмурим, чужим І ворожим: коренасті, порослі мохом дерева .. нагадували їй старезних сивих чаклунів (В. Малик);
* Образно. Все кругом мовчало, терпіло, слухало й робило на коренастий рід панів Польських (Панас Мирний).
2. Який має невисокий зріст, але міцну статуру; кремезний (у 1 знач.).
Була се приземкувата, коренаста .. постать (І. Франко);
Князь був малого зросту, коренастий, з хитрими і рухливими очима (Б. Лепкий);
Дід був коренастий, розкарячкуватий, короткошиїй і довгорукий (Ю. Збанацький);
В чорному прямокутнику засіріла висока постать .. Діти побачили коренастого літнього чоловіка з густою кудлатою бородою, в кептарі (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)