коридор
КОРИДО́Р, а, ч. Вузький (переважно довгий) прохід у середині будинку, який з’єднує окремі його кімнати, квартири тощо.
Кухня була аж на другому краї дому, відділена від горниць довгим коридором (Мирний, IV, 1955, 346);
Двері у передпокій нарозтіж, в тіснім коридорі повно людей (Коцюб., II, 1955, 258);
І шум, і співи в коридорі — курсанти з лекції ідуть (Сос., І, 1957, 111);
*У порівн. Кабінет був вузький і довгий, наче коридор (Дмит., Розлука, 1957, 292);
// Обмежений з обох боків вузький довгий простір; прохід, хідник.
Комбриг дав наказ батальйонам відходити через село на схід, єдиним коридором, в якому ще не замкнулося вороже кільце (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 24).
Словник української мови (СУМ-11)