косо
КО́СО. Присл. до ко́сий.
Голубі дощі спадають косо (Стельмах, Жито.., 1954, 116);
Косо, криво, аби живо (Укр.. присл.., 1955, 234);
Трохи косо посаджені очі пильно бігали по дрібних рядках сторінок (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 138);
Він чув добре, що його сусіди-шляхтичі.. якось згори, косо дивляться на нього (Фр., II, 1950, 382).
Словник української мови (СУМ-11)