котик
КО́ТИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до кіт.
Білий котик спав на лаві серед нашого двора (Забіла, Одна сім’я, 1950, 65);
*У порівн. Стрибнув [Івась], як котик (Мирний, І, 1954, 239).
2. Морський ссавець із цінним хутром; водиться в північній частині Тихого океану.
Котики — один з видів тюленів — мають хутро, міцність і краса якого дуже ціниться (Фіз. геогр., 5, 1956, 59);
// Хутро цієї тварини.
Ви можете серед білого дня підійти до кожного одесита — хай на ньому буде каракуль і котик — і запропонувати йому участь у фільмові (Ю. Янов., V, 1959, 118).
3. Суцвіття верби та деяких інших односім’ядольних рослин.
На придорожніх вербах сіріли оксамитові котики (Тулуб, Людолови, II, 1957, 325);
Зупинився [хлопчик] біля куща червонолозу, що не в пору рясно бризнув ніжними сріблясто-синюватими котиками (Стельмах, На.. землі, 1949, 327).
Словник української мови (СУМ-11)