кочовики

КОЧОВИ́КИ, і́в, мн. (одн. кочови́к, а́, ч.; кочови́чка, и, ж.),

1. Народ, плем’я, що кочує.

В кінці XIII ст. великої могутності досяг князь Ногай, який об’єднав під своєю владою багато кочовиків (Іст. СРСР, І, 1956, 80);

Танки вдосвіта палали по туманному полю, як вогнища кочовиків (Гончар, III, 1959, 272);

// Про тварин, птахів і т. ін., які переходять або перелітають з одного пасовища, місця годівлі на інше.

Звірі-кочовики; Птахи-кочовики; Комахи-кочовики.

2. перен., жарт. Про людей, які часто змінюють місце проживання, праці.

— От нас, будівельників, часто називають кочовиками (Баш, Дніпр, зорі, 1953, 45).

Значення в інших словниках

1. кочовики — -ів, мн. (одн. кочовик, -а, ч.; кочовичка, -и, ж.). 1》 Народ, плем'я, що кочує. || Про тварин, птахів і т. ін., які переходять або перелітають з одного пасовища, місця годівлі на інше. Звірі-кочовики. 2》 перен., жарт. Про людей, які часто змінюють місце проживання, праці.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. кочовики — КОЧОВИ́КИ, і́в, мн. (одн. кочови́к, а́, ч.; кочови́чка, и, ж.) 1. Народ, плем'я, що кочує. Танки вдосвіта палали по туманному полю, як вогнища кочовиків (О.  Словник української мови у 20 томах