кочовики

кочовики́

-ів, мн. (одн. кочовик, -а, ч.; кочовичка, -и, ж.).

1》 Народ, плем'я, що кочує.

|| Про тварин, птахів і т. ін., які переходять або перелітають з одного пасовища, місця годівлі на інше. Звірі-кочовики.

2》 перен., жарт. Про людей, які часто змінюють місце проживання, праці.

Значення в інших словниках

1. кочовики — КОЧОВИ́КИ, і́в, мн. (одн. кочови́к, а́, ч.; кочови́чка, и, ж.) 1. Народ, плем'я, що кочує. Танки вдосвіта палали по туманному полю, як вогнища кочовиків (О.  Словник української мови у 20 томах
2. кочовики — КОЧОВИ́КИ, і́в, мн. (одн. кочови́к, а́, ч.; кочови́чка, и, ж.), 1. Народ, плем’я, що кочує. В кінці XIII ст. великої могутності досяг князь Ногай, який об’єднав під своєю владою багато кочовиків (Іст.  Словник української мови в 11 томах