кревно
КРЕ́ВНО, присл., розм.
1. Те саме, що кро́вно.
Любить і звір свою дитину. Але поріднитися душею, а не кровно може тільки людина (Довж., І, 1958, 259);
З тобою [російським народом] недолі нас кревно з’єднали (Стар., Вибр., 1959, 9).
2. рідко. Щиро, старанно, пристрасно.
Хто робить кревно, той ходить певно (Укр.. присл.., 1955, 81);
Ми мирні люди, та у нас серця За кожне горе кревно вболівають (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 117);
// Дуже гірко.
Припавши до подушки, кревно і голосно заголосила [Христя] (Мирний, III, 1954, 358).
Словник української мови (СУМ-11)