крекнути
КРЕ́КНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до кректа́ти.
Спочатку Семен хотів випити маленькими ковточками.., але не втерпів і вихилив цілу разом і хрипко-голосно крекнув: «а-а-а»! (Л. Укр., III, 1952, 668);
Здоровкаючись з Куликом.., Оленчук жартома так здавив йому долоню, що той аж крекнув (Гончар, II, 1959, 13);
Крекнув селезень.
Словник української мови (СУМ-11)