кривавиця
КРИВА́ВИЦЯ, і, ж.
1. нар.-поет. Те саме, що кров 1.
Гірка та важка ти, хліборобська доле!.. Дрібними дощами полита, потом та кривавицею примочена! (Мирний, III, 1954, 66);
Вона мовчки втирає кривавицю з обличчя (Гончар, Новели, 1954, 9).
◊ Крива́вицею рида́ти — дуже сильно, невтішно плакати.
Як його я вже, мороку. Не молила, не прохала, Кривавицею ридала, .. так ні (Манж., Тв., 1955, 178).
2. перен. Щось нажите, здобуте тяжкою працею.
Він підходив до обгорілих снопів, що лежали скрізь по подвір’ю й димились, перевертав їх, оглядав. Ось лежить його праця, його кривавиця, його надія (Коцюб., І, 1955, 122);
[Андрій (один):] Ох, не можу ж я далі терпіти, гнутись і вклонятись перед ним [Бичком], .. котрий користується моєю кривавицею і за мою гірку працю мене ж зневажає!.. (Кроп., І, 1958, 459);
Все димом за вітром пускав [трудящий люд], хоч.. то ж була його кривавиця і вже його, а не панове добро (Головко, II, 1957, 306).
Словник української мови (СУМ-11)