кривавиця
КРИВА́ВИЦЯ, і, ж.
1. нар.-поет. Те саме, що кров 1.
Гірка та важка ти, хліборобська доле!.. Дрібними дощами полита, потом та кривавицею примочена! (Панас Мирний);
Вона мовчки втирає кривавицю з обличчя (О. Гончар);
І глухо рокотом заколихався низ, І блідли лиця, кривавицею вмиті (І. Багряний);
Кінь тряс головою від болю, форкав і бризкав на неї кривавицею (І. Білик).
2. перен. Щось нажите, здобуте тяжкою працею.
– Чого ж то так, що краще? – спитав знехотя батько. – Оддати, щоб він узяв та розмантачив працею-кривавицею зароблене добро? (Б. Грінченко);
Він підходив до обгорілих снопів, що лежали скрізь по подвір'ю й димились, перевертав їх, оглядав. Ось лежить його праця, його кривавиця, його надія (М. Коцюбинський);
Тася не безпритульна, у неї є, на всякий випадок, дах над головою, придбаний на кривавицю її батьків (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)