кривавитися
КРИВА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. крива́вляться; недок.
1. тільки 3 ос. Виділяти кров, стікати кров'ю; кривавити (у 1 знач.), кров'янитися.
Простору нема. Є лиш указані дороги, якими треба йти, хоч би кривавилися ноги (Г. Хоткевич);
Від цвяхів на солдатських чоботях кривавляться пальці (М. Зеров);
У нього, бач, від гарячки порепались губи, попалені внутрішнім вогнем, часто облизувані й обвітрені. Порепались і кривавились (І. Багряний);
Кров уже цебеніла в розсіченої голови, а на спині кривавилась рана (А. Дімаров);
Ясна кривавилися; через нестачу кисню доводилось частіше дихати, хапаючи повітря (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна).
2. Те саме, що закрива́влюватися.
– Пане полковнику, – кажу, – я взагалі не розумію, чого нам кривавитися під Львовом, замість взяти Перемишль (А. Чайковський);
Забули люди про той час, коли кривавились тут гори. Шал родової помсти згас! (М. Терещенко);
Люди заціпили зуби, що вже кривавились від цинги, і мало не заплакали (В. Кучер);
На ньому був багряний хітон, на чолі кривавився терновий вінець (О. Бердник).
3. перен. Відсвічувати, виділятися червоним, багряним кольором; червоніти.
Останній їхній [променів] пил кривавився на шибках і на кудлатій брові хмарини (М. Стельмах);
На високій білій шиї кривавилося намисто з великих рубінів (П. Загребельний);
Чути крізь хмари, як танки ревуть, Люто Чумацька кривавиться Путь (Д. Павличко).
Словник української мови (СУМ-20)