кротячий
КРОТЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до кріт.
Прозорий перший туман злегка засивівся по вибалках, рясно всипаних горбиками підземних кротячих поселень (Гончар, III, 1959, 306);
Висока щось кричала.., аж її роток манячив здалеки, неначе кротяча нора (Н.-Лев., І, 1956, 474);
*Образно. Кротячі підсліпуваті халупи, завалені гноєм дворища воно [сонце] безжалісно виставляло на показ чи посміховисько (Стельмах, II, 1962, 113);
// Пошитий із хутра крота.
Кротяче манто.
Словник української мови (СУМ-11)