крупник
КРУПНИ́К, у, ч. Густа юшка з крупів (у 1 знач.).
Крупник кулішеві брат (Номис, 1864, № 12323);
Очі їй зайшли сльозою, а руки затремтіли, що аж ледве крупнику з рук не випустила, несучи до стола (Л. Укр., III, 1952, 553);
Підсміюючись, він.. звернувся до строкарів: — Коли надокучив економський крупник — забирайтесь на американське харчування (Стельмах, І, 1962, 193).
Словник української мови (СУМ-11)