кручуватий
КРУЧУВА́ТИЙ, а, е. Із досить крутими схилами.
Ти ідеш, сіяючи в промінні. Кручуватим берегом ріки (Вирган, В розп. літа, 1959, 68);
// Стрімчастий.
У цьому яру пан бив колись камінь на свою кам’яницю та й вибив оту глибоку яму з кручуватими стінами (Гр., II, 1963, 296).
Словник української мови (СУМ-11)