кудлай
КУДЛА́Й, я, ч., розм.
1. Кудлата собака.
Ми з матір’ю вийшли і стали на чати. Десь постріл ударив. Зайшлись кудлаї (Перв., II, 1958, 336);
Він мерщій підхопив цуценя на руки, притис до грудей і почав пестити кошлату, всю в будяках, шерсть маленького кудлая (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 11).
2. Про чоловіка з кудлатим волоссям; патлань.
[Подорожній (стиха до шинкаря:)] Чи можна того кудлая пивом почастувати? (Л. Укр., IV, 1954, 223).
Словник української мови (СУМ-11)