кулеметник
КУЛЕМЕ́ТНИК, а, ч. Боєць кулеметного підрозділу; стрілець із кулемета.
— Я знаю не тільки бухгалтерію,— кажу,— я знаю ще й радіосправу, а раніше був непоганим кулеметником (Ю. Янов., І, 1954, 21);
Вже надвечір з степової могили перебрались до села кулеметники (Гончар, II, 1959, 325).
Словник української мови (СУМ-11)