кумекати
КУМЕ́КАТИ, а́ю, а́єш, недок., розм. Розбиратися в чому-небудь; розуміти, тямити.
— Треба, мій пане, кумекати щось у політиці, коли у вас голова, не гарбуз (Козл., Ю. Крук, 1957, 462);
Купріян кумекав, що машини приносять більше користі, ніж живі руки (Тют., Вир, 1964, 414);
// Міркувати про що-небудь.
— Моя це і єсть пропозиція про червоний прапор,— от нехай Максим скаже: кумекали ми з ним про це ще в потаємному гуртку (Смолич, Мир.., 1958, 22).
Куме́кати що, по якому — розуміти, знати яку-небудь мову.
В Чурук-Су ніхто не знає ніякої іншої мови, крім своєї, хіба Гасан, що метикує по-арабському, та Ахмет, що трохи кумекає по-китайському (Досв., Гюлле, 1961, 21).
Словник української мови (СУМ-11)