кумець

КУМЕ́ЦЬ, мця́, ч. Пестл. до кум¹.

— Прийде кумець на обідець, а ложки не буде (Номис, 1864, № 11899);

— Пора їхать! пора! — каже гість, як проспівали і сльози обтерли. — Пождіть, кумцю! Ще хвилиночку, — просить паніматка (Свидн., Люборапькі, 1955, 41).

Значення в інших словниках

1. кумець — куме́ць іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. кумець — див. кум  Словник синонімів Вусика
3. кумець — -мця, ч. Пестл. до кум.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кумець — КУМЕ́ЦЬ, мця́, ч. Пестл. до кум¹. – Прийде кумець на обідець, а ложки не буде (Номис); – Пора їхать! пора! – каже гість, як проспівали і сльози обтерли. – Пождіть, кумцю! Ще хвилиночку, – просить паніматка (А.  Словник української мови у 20 томах
5. кумець — Кумець, -мця́ м. ум. отъ кум.  Словник української мови Грінченка