кумець

КУМЕ́ЦЬ, мця́, ч.

Пестл. до кум¹.

– Прийде кумець на обідець, а ложки не буде (Номис);

– Пора їхать! пора! – каже гість, як проспівали і сльози обтерли. – Пождіть, кумцю! Ще хвилиночку, – просить паніматка (А. Свидницький);

[Б и ч о к:] Ну, ти вже почав щось таке плескати, що й купи не держиться!.. [М а р т и н:] А які-бо ви палкі, вже й розгнівались?.. Гей, кумцю, кумцю!.. (М. Кропивницький).

Значення в інших словниках

1. кумець — куме́ць іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. кумець — див. кум  Словник синонімів Вусика
3. кумець — -мця, ч. Пестл. до кум.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кумець — КУМЕ́ЦЬ, мця́, ч. Пестл. до кум¹. — Прийде кумець на обідець, а ложки не буде (Номис, 1864, № 11899); — Пора їхать! пора! — каже гість, як проспівали і сльози обтерли. — Пождіть, кумцю! Ще хвилиночку, — просить паніматка (Свидн., Люборапькі, 1955, 41).  Словник української мови в 11 томах
5. кумець — Кумець, -мця́ м. ум. отъ кум.  Словник української мови Грінченка