кумин
КУМИ́Н, а́, е́. Належний кумі.
Не додому вночі йдучи З куминої хати І не спати лягаючи, Згадай мене, брате (Шевч., II, 1953, 179);
Через дорогу під куминими Уляниними ворітьми — кілька колодок лежить (Вишня, І, 1956, 18).
Словник української мови (СУМ-11)