кусонути
КУСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., розм. Підсил. до кусну́ти.
Артем мовчав. Він.. кусонув хліба наскільки рота хватило (Головко, II, 1957, 250);
*Образно. — Іваненко, що з тобою? — В плече кусонула [куля],— обізвався червоноармієць, що, люто відстрілюючись, лежав у борозенці (Стельмах, II, 1962, 201);
«Мабуть, нічого особливого»,— подумав він, і щось боляче, тупо кусонуло його за серце (Тют., Вир, 1964, 482).
Словник української мови (СУМ-11)