кусонути
КУСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що і без прям. дод., розм.
Підсил. до кусну́ти.
Артем мовчав. Він .. кусонув хліба наскільки рота хватило (А. Головко);
* Образно. – Іваненко, що з тобою? – В плече кусонула [куля], – обізвався червоноармієць, що, люто відстрілюючись, лежав у борозенці (М. Стельмах);
“Мабуть, нічого особливого”, – подумав він, і щось боляче, тупо кусонуло його за серце (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)