кусок
КУСО́К, ска́, ч.
1. Частина, відділена, відбита, відрізана і т. ін. від чого-небудь; шматок.
На серце мов кусок льоду впав (Г. Квітка-Основ'яненко);
Григорій Михайлович перегинається, мов ножик, викидає з-під ліжка затягнуті на колодки дівочі чобітки, кусок смоли і різне шевське начиння (М. Стельмах);
Там не було нічого цілого – все куски якісь, уламки, череп'я бите (В. Нестайко);
// Частина чогось їстівного.
Недовго посиділа дітвора у хаті: ухопивши по куску хліба та по шматочку тарані, дьорнули надвір (Панас Мирний);
Свекор ламає калач, бере куски з нього й мед і частує гостей (Б.-І. Антонич);
Почало з'являтися на столі .. і печене, і смажене, і варене, і парене, і терте, і так кусками (М. Стельмах);
Віка теж киває. Вона пхає у себе кусок усіма пальцями враз (Любко Дереш);
// перен., розм. Про їжу як засіб існування.
Прошу Енею покланятись І хліба-солі не цуратись, Кусок останній розділю (І. Котляревський).
2. Взагалі частина чого-небудь.
А тут же й наймичка в мене така трапилась, що не жаль їй кусок города поступити (Ганна Барвінок);
– Про нарізку тут балачка йде на поля, так от по скільки воно в якому куску? (А. Головко).
3. Відріз певного розміру (про тканину, картон, папір і т. ін.).
– Витчеш сукна .. кусків зо два (А. Тесленко);
Оксана Сергіївна .. застелила стіл куском найбільшої марлі (Ю. Яновський);
До древка прапора хтось прив'язав кусок картону (М. Малиновська).
◇ Відрива́ти [шмато́к (рідше кусо́к)] [хлі́ба] від ро́та див. відрива́ти¹;
Діли́тися (рідко розділя́тися) / поділи́тися оста́ннім (заст. послі́днім) [шматко́м (куско́м) хлі́ба] див. діли́тися;
Ла́сий (ла́комий) шмато́к (шмато́чок, кусо́к і т. ін.) див. шмато́к;
Ма́ти шмато́к (ку́сень, кусо́к і т. ін.) хлі́ба див. ма́ти²;
(1) Сла́сний кусо́к – те саме, що Ла́сий (ла́комий) шмато́к (кусо́к) (див. шмато́к).
На сласний кусок найдеться куток (Номис).
Словник української мови (СУМ-20)