куснути
КУСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що і без прям. дод., розм.
Однокр. до куса́ти 1, 2, 4, 5.
Обідали .. Ніяких розмов: лусне десь по лобу ложка, хтось із малих кусне сусіда за вухо (С. Васильченко);
Людина ж, як вона сидить на однім місці, так набирає якоїсь, знаєте, гадючої отрути й любить милого брата свого куснути і запустити йому крапельку тої отрути (М. Івченко);
Він, Патресов, ще не склав зброї. О, в нього ще гострі зуби, і він доходить часом до божевільного стану від думки, що не має сили й змоги куснути (О. Донченко);
Сагайдак подякував, узяв помідор, розрізав пополам. Запахло сонцем, городом. Посоливши половинку, з насолодою куснув (О. Бердник);
Мухобій згріб у жменю шматяру рибини, .. куснув білого, розвареного риб'ячого м'яса (П. Загребельний);
* Образно. Залізний ніс, а хвіст вербовий, У рот їй пальці не кладіть: у лісі дуб який здоровий, А як кусне – і той кричить (Л. Глібов).
Словник української мови (СУМ-20)