кутуляти

КУТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех., діал. Жувати (у 1 знач.).

Дід одійшов, узяв клунок і приніс до куреня. Вийняв пиріг, дав малому, а недоїдений сам почав кутуляти (Мирний, І, 1954, 170);

Артем мовчав. Він передбачливо, зарані ще, посеред батькового запитання, кусонув хліба, наскільки рота хватило, і, кутуляючи зараз, природна річ, не міг же відповідати (Головко, II, 1957, 250).

Значення в інших словниках

1. кутуляти — кутуля́ти дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. кутуляти — див. їсти  Словник синонімів Вусика
3. кутуляти — -яю, -яєш, недок., перех., діал. Жувати (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кутуляти — КУТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., що, розм. 1. Жувати (у 1 знач.). Дід одійшов, узяв клунок і приніс до куреня. Вийняв пиріг, дав малому, а недоїдений сам почав кутуляти (Панас Мирний); Артем мовчав.  Словник української мови у 20 томах
5. кутуляти — ЖУВА́ТИ (роздрібнювати їжу, корм у роті), ПЕРЕЖО́ВУВАТИ, ПЕРЕМИНА́ТИ, ЖМА́КАТИ розм., ЖМАКУВА́ТИ розм.; РОЗЖО́ВУВАТИ, ПЕРЕТИРА́ТИ (старанно); ЖВА́КАТИ розм., ЖВАКУВА́ТИ рідше (перев. утворюючи певні звуки); КУТУЛЯ́ТИ діал. (через силу, повільно). — Док.  Словник синонімів української мови
6. кутуляти — Кутуля́ти, -ля́ю, -єш гл. Плохо жевать (напр. о беззубомъ). Вона не їсть, а кутуля, як та баба. Кобеляк. у. Хліб — як сухарь сухий, насилу кутуляв його Чіпка. Мир. ХРВ. 179.  Словник української мови Грінченка