кучерявчик
КУЧЕРЯ́ВЧИК, а, ч. Пестл. до кучеря́вець 1.
Як їдять та п’ють — то й кучерявчиком звуть, а як поп’ють, поїдять — прощай, шолудяй! (Укр.. присл.., 1955. 225);
— Мій цвіркунчику, — шепотіла над парубком мати,— моє зозулятко! Кучерявчику мій, пострибунчику! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 21).
Словник української мови (СУМ-11)