кучерявчик
КУЧЕРЯ́ВЧИК¹, а, ч.
Пестл. до кучеря́вець 1.
Як їдять та п'ють – то й кучерявчиком звуть, а як поп'ють, поїдять – прощай, шолудяй! (примовка);
– Мій цвіркунчику, – шепотіла над парубком мати, – моє зозулятко! Кучерявчику мій, пострибунчику! (О. Ільченко);
Ех, довго би довелося над двома останніми словами пихтіти тому недоумкуватому кучерявчику (І. Карпа).
КУЧЕРЯ́ВЧИК² див. кучеря́вчики.
Словник української мови (СУМ-20)