кучеряво
КУЧЕРЯ́ВО. Присл. до кучеря́вий 2, 3.
Сизий димок виривається з чорного димаря і кучеряво розвивається в прозорчатому повітрі… (Мирний, III, 1954, 106);
[Лукерія Степанівна:] Як забалакаєш отак кучеряво, то зараз мені голова почина морочитись (Крон., II, 1958, 294);
Взагалі дід Матвій говорить дуже «кучеряво» (Вишня, І, 1956, 32).
Словник української мови (СУМ-11)