кінник
КІ́ННИК, а, ч., розм., рідко. Те саме, що кінно́тник; кавалерист.
— Тоді.. близько від нас проходив фронт. Щоб не демаскувати себе, я дав розпорядження кінників в піхоту перевести (Шер., В партиз. загонах, 1947, 39).
Словник української мови (СУМ-11)