кінник
КІ́ННИК, а, ч., розм.
Те саме, що кінно́тник; кавалерист.
– Тоді .. близько від нас проходив фронт. Щоб не демаскувати себе, я дав розпорядження кінників в піхоту перевести (М. Шеремет);
Коли той туман ураз розвіявся, неначе з города спало важке козяче рядно, ми побачили повний город кінників (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)