кірка

КІ́РКА, и, ж.

1. Верхній затверділий шар чого-небудь; кора (у 2 знач.).

Мчить олень, але провалюється під ним блискуча кірка — і грузне він у глибокому снігу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 356);

Щоб виміряти температуру розтопленої лави, вчені стрибнули на застиглу кірку лави і, пливучи на ній, робили спостереження (Наука.., 6, 1958, 57).

2. Зменш. до кора́ 1.

Первинна покривна тканина з ростом та розвитком рослин замінюється вторинною — корком, а ще пізніше кіркою (Практ. з анат. рослин, 1955, 56).

3. діал. Кориця (у 2 знач.).

Триста років тому в Європу було завезено кірку хінного дерева (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 23).

Значення в інших словниках

1. кірка — кі́рка іменник жіночого роду кора  Орфографічний словник української мови
2. кірка — див. кора; ложка  Словник синонімів Вусика
3. кірка — -и, ж. 1》 Верхній затверділий шар чого-небудь; кора (у 2 знач.). 2》 Зменш. до кора 1). 3》 діал. Кориця (у 2 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кірка — Церква (німецька), див. кирка  Словник чужослів Павло Штепа
5. кірка — КІ́РКА¹, и, ж. 1. Верхній затверділий шар чого-небудь; кора (у 2 знач.). Мчить олень, але провалюється під ним блискуча кірка – і грузне він у глибокому снігу (З. Тулуб); Звертаю на обочину. Тут сніг незайманий, покритий льодовою кіркою (Є.  Словник української мови у 20 томах
6. кірка — КОРА́ (верхній затверділий шар чогось), ШКУ́РА розм.; КІ́РКА, ШКУ́РКА, ШКІ́РКА (тонка). Зима конала. Весняний подих точив зашкарублу крижану кору, що вкрила землю (О.  Словник синонімів української мови
7. кірка — Кірка, -ки ж. ум. отъ кора. 1) Кожица, корка плодовъ. На запіканку корінькову купив кубеби, калгану... і свіжу кірку із лимон. Мкр. Г. 69. 2) Сандалъ. Крашанки галунють, а тоді варють у кірці. Конст. у. 3) Подборъ, каблукъ.  Словник української мови Грінченка