кістка
КІ́СТКА, и, ж.
1. Окрема складова частина кістяка хребетних тварин і людини.
Знову йому верзеться.. висунулось дві тіні — страшні, бліді, з переламаними кістками (Мирний, II, 1954, 201);
Посеред тих звалищ величної природи виднілися медведячі стежки, протоптані від давніх-давен, ..густо засіяні вибіленими кістками баранів, оленів (Фр., VI, 1951, 15);
Здавалося, що болить у нього кожна кістка, дрижить кожен нерв (Дмит., Розлука, 1957, 227);
*У порівн. На візку сидів хлопець.. з закарлюченими руками, без пальців, сухий, як кістка (Н.-Лев., IV, 1956, 289).
Бода́й (хай, щоб і т. ін.) йому́ (тобі́ і т. ін.) кі́стка в го́рло, лайл.— уживається для вираження побажання, щоб хто-небудь замовк.
На порозі темної комори появилася баба: — Чого ти ревеш, бодай тобі кістка в горло?! (Довж., Зач. Десна, 1957, 470).
∆ Вели́ка голінко́ва (гомілко́ва) кі́стка див. вели́кий.
◊ До са́мих кісто́к — цілком, усім єством (бути кимось або якимсь).
Афіноген Максимович педагог, як кажуть, до самих кісток (Мельн., Коли кров.., 1960, 48);
До [са́мих] кісто́к промока́ти (промерза́ти, пройма́ти і т. ін.) — дуже сильно, наскрізь промокати, промерзати, мерзнути.
Стомилися хлопці, присіли спочити, Промокли усі до кісток (Воронько, Тепло.., 1959, 160);
Одяглася Катерина погано, накинула на себе дранку, що крізь неї вітер пронизував тіло, проймав до кісток (Чорн., Визвол. земля, 1959, 33);
Додому пішов [Боровий], коли вже до самих кісток пробрало його холодом та вологістю (Грим., Незакінч. роман, 1962, 150);
Зме́рзнути (заме́рзнути, зме́рзти) на кі́стку — дуже змерзнути;
Змочи́ти до кісто́к див. змо́чувати;
І кі́стки живо́ї не оста́вити (не зоста́вити) — до подробиць обговорити риси характеру, поведінки, зовнішності кого-небудь.
З ніг до голови обсудили: сказано, й кістки живої не оставили (Номис, 1864, № 6997);
[І] кісто́к чиїх не зібра́ти (не позбира́ти) — загинути, не вціліти.
— Вріжетесь усім составом в тупик так, що й кісток ваших ніхто не збере (Довж., І, 1958, 39);
Кі́стка від ко́сті, кров від кро́ві чиєї — чия-небудь рідна дитина.
Синова лайка горіла у ньому, наче він на живому випік її.. І хто? Кістка од його кості і кров од крові (Коцюб., II, 1955, 381);
Кістки́ перемива́ти (переми́ти, перетира́ти, перете́рти) чиї — займатися пересудами, обмовляти кого-небудь.
Уся сім’я Глущуків потрапила на голодні зуби, і хто тільки не хотів, той і не перемивав їй кісток (Чорн., Потік.., 1956,87);
Кі́сткою (як кі́стка, мов кі́стка) в го́рлі (попере́к го́рла) стоя́ти (ста́ти, застрява́ти, застря́ти) кому: а) ставати на перешкоді комусь у досягненні чого-небудь.
— Ця ракета — дрібниця в порівнянні з кораблями майбутнього, а от стала вона нам, як кістка в горлі,— доки не викинемо її в небо, дихати неможливо (Собко, Срібний корабель, 1961, 194);
б) бути ненависним кому-небудь.
Бідні люди любили Івана. А дукачам його язик і характер кісткою в горлі стояли (Мур., Бук. повість, 1959, 16);
Куди́ і во́рон кісто́к не зано́сить див. зано́сити;
Своя́ кі́стка — про когось кровно рідного;
Ти́снути (сти́снути і т. ін.) кого, що, аж кістки́ тріща́ть (затріща́ли, затріща́ть) — дуже сильно, міцно тиснути кого-, що-небудь.
Худий, злий Брун стиснув пальці, аж кістки затріщали (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 439);
Ті́льки (лиш, сама́) шкі́ра (шку́ра) та кістки́; Одні́ (самі́, ті́льки) кістки́ та шкі́ра (шку́ра) — дуже худий.
— Не здужають [підпанки]! Сухі, як хорти: самі кістки та шкура (Тулуб, Людолови, І, 1957, 20);
Укрива́ти (укри́ти) кістка́ми шлях до чого — нести втрати, гинути в боротьбі за що-небудь.
Воно прийде, те нове життя, прийде у світ нове добро, треба тільки розбити тверду скалу неправди і пробитись до світла, хоч би довелося вкрити кістками шлях до нового життя (Коцюб., III, 1956, 40);
Чужа́ кі́стка — про когось кровно нерідного.
Катерина не та свекруха, котрій невістка — чужа кістка (Чорн., Потік.., 1956, 72).
2. тільки мн. Останки, тіло померлого; прах.
[Кармелюк:] Не чекайте ж, люди, добра од них [панів], бо й кістки ваші травою поростуть, а ви його не діждетесь! (Вас., III, 1960, 486).
◊ Кістка́ми лягти́ (полягти́) — те саме, що Кістьми́ лягти́ (полягти́) ( див. кість).
Річкою текло українське селянство туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок (Коцюб., І, 1955, 336);
Кістки́ зложи́ти — померти, загинути.
Тепер, мабуть, у наймах прийдеться і кістки зложити (Мирний, І, 1954, 238);
Кро́в’ю та кістка́ми здобува́ти (здобу́ти, добува́ти, добу́ти) що див. кров;
На (по) чиїх кістка́х — ціною великих жертв.
3. збірн. Ікла, бивні деяких тварин (слона, моржа), які використовують для різних виробів.
У Китаї були вправні майстри по різьбленню із слонової кістки (Іст. середніх віків, 1955, 60).
4. рідко. Те саме, що кі́сточка 6.
Словник української мови (СУМ-11)