кітка
КІ́ТКА, и, ж., розм. Те саме, що кі́шка 1.
Зирк — аж то кітка нявчить з переляку (Граб., І, 1959, 241);
На призьбі коло Миколиної хати вигрівається кітка (Круш., Буденний хліб.., 1960, 25);
*У порівн. — Чорт їх по голосі пізнає, коли обі пищать, як кітки (Фр., III, 1950, 155).
Словник української мови (СУМ-11)