кітка
КІ́ТКА, и, ж., розм.
Те саме, що кішка 1, 2.
Зирк – аж то кітка нявчить з переляку (П. Грабовський);
Дивіться .. сьогодні тут знов та чужа кітка. Її не видко, бо вона чорна, лиш зелені очі блищать (О. Кобилянська);
Дійсна влада є в кітки, яка навіть одвертається від миші, даючи їй повну волю тікати (В. Винниченко);
На призьбі коло Миколиної хати вигрівається кітка (А. Крушельницький);
* У порівн. – Чорт їх по голосі пізнає, коли обі пищать, як кітки (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)