лазячий
ЛА́ЗЯЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до ла́зити 1.
2. у знач. прикм. Який має здатність лазити (у 1 знач.).
Вони [змії] не задушують свою здобич перед заковтуванням, як це роблять мідянки.. та лазячі вужі.., а ковтають її живою (Визначник земноводних.., 1955, 116).
3. у знач. прикм. Який має пристосування для закріплення на чому-небудь (звичайно про рослину, птаха).
Для озеленення альтанок, паркових кіосків, огорож, павільйонів, стін будинків використовують виткі й лазячі декоративні рослини (Колг. енц., II, 1956, 443).
Словник української мови (СУМ-11)