лата
ЛА́ТА¹ и, ж. Те саме, що ла́тка 1.
На свиті стільки лат, як на селі хат (Укр.. присл.., 1955, 43);
*У порівн. Мов лату на латі. На серце печалі нашили літа (Шевч., І, 1951, 282);
// перен. Про старий, латаний одяг.
І всі молоді, як перемиті, і всі — хоч часом прикриті і латами, пригнічені нуждою, — а з гарячим завзяттям у серці (Мирний, І, 1954, 347);
Одягнений у діри й лати. Спітнілий, темний, як земля. Ти усміхаєшся, мулате. Прибульцям хтозна-відкіля (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 99).
◊ Ла́та на ла́ті:
а) про дуже старий, латаний одяг.
Грицькова жилетка — лата на латі (Гр., II, 1963, 353);
б) про надзвичайну бідність, злидні.
І дівчина його любить, Хоч лата на латі (Шевч., І, 1951, 112).
ЛА́ТА², и, ж., буд. Довга жердина або дошка, яку кладуть упоперек кроков.
В печі догоряють якісь опилки, лати з сусідського паркана (Фр., VII, 1951, 344);
Він [беміт] дуже легкий і не потребує громіздких кроков та лат (Роб. газ., 13.11 1963, 1).
Словник української мови (СУМ-11)