лаяний
ЛА́ЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ла́яти¹.
Ларька таки знали люди. Знали й гомоніли, що він — справді дорогий чоловік, хоч часто ходить і битий і лаяний (Вас., І, 1959, 105);
// у знач. безос. присудк. сл. ла́яно.
Вона пішла за дядька Тимоху, щоб не жити голодною.. Так казано в нас у сім’ї і лаяно її, казано, що вона одурила дядька Тимоху (Гр., І, 1963, 288).
Словник української мови (СУМ-11)