лебідонька
ЛЕБІ́ДОНЬКА, ЛЕБЕ́ДОНЬКА, и, ж.
1. Пестл. до лебі́дка¹.
Не біла. лебідонька в переліт летить — Красна дівка іа полону біжить (Пера., Слов. балади, 1946, 23);
Мов по дзеркальній озера блакиті. Пливуть лебедоньки в убранні білосніжнім (Рильський, І, 1956, 24).
2. перен., нар.-поет. Пестливе звертання до жінки, дівчини.
— Матусю моя, лебідонько моя! Звідкіль тебе ждати, звідкіль виглядать? (Н.-Лев., II, 1956, 248);
[Сотник:] Настусю, Я коло тебе вахожуся [заходжуся] Тепер, лебедонько, не так! (Шевч., II, 1953, 171).
Словник української мови (СУМ-11)