лебідонька
ЛЕБІ́ДОНЬКА, ЛЕБЕ́ДОНЬКА, и, ж.
1. Пестл. до лебі́дка¹.
Не біла лебідонька в переліт летить – Красна дівка із полону біжить (Л. Первомайський);
Мов по дзеркальній озера блакиті. Пливуть лебедоньки в убранні білосніжнім (М. Рильський);
Відлітає лебідонька в далину, У країну чужинецьку та сумну (О. Бердник).
2. перен., нар.-поет. Пестливе звертання до жінки, дівчини.
– Матусю моя, лебідонько моя! Звідкіль тебе ждати, звідкіль виглядать? (І. Нечуй-Левицький);
– А якої б же ти вісті бажала, лебідонько? – сказав Чорнота, пригорнувши до себе гнучкий стан коханої дружини (А. Кащенко);
– Сестронька! Лебідонько моя нещасная! – Всі стояли мовчки (В. Малик);
– Ох, серце душі моєї, що се вам сталося? Яка причина вашого жалю, скажіть мені, лебідонько моя! (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)